Про основи національної безпеки України
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про основи національної безпеки України
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 39, ст.351 )
{ Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.116 }
Цей Закон відповідно до пункту 17 частини першої статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначає основні засади
державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і
гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від
зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.
Стаття 1. Визначення термінів
Наведені в цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів
людини і громадянина, суспільства і держави, за якої
забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення,
запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз
національним інтересам;
національні інтереси - життєво важливі матеріальні,
інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія
суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні
потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний
суверенітет України та її прогресивний розвиток;
загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі
явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим
національним інтересам України;
Воєнна організація держави - сукупність органів державної
влади, військових формувань, утворених відповідно до законів
України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним
контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист
національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз;
правоохоронні органи - органи державної влади, на які
Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України покладено
здійснення правоохоронних функцій.
Стаття 2. Правова основа національної безпеки
Правову основу у сфері національної безпеки України
становлять Конституція ( 254к/96-ВР ), цей та інші закони України,
міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України, а також видані на виконання законів інші
нормативно-правові акти.
Відповідно до цього Закону розробляються і затверджуються
Президентом України Стратегія національної безпеки України
( 105/2007 ) і Воєнна доктрина України ( 648/2004 ), доктрини,
концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові
настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також
напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці
з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації
реальних і потенційних загроз національним інтересам України.
Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України є
документами, обов'язковими для виконання, і основою для розробки
конкретних програм за складовими державної політики національної
безпеки.
Стаття 3. Об'єкти національної безпеки
Об'єктами національної безпеки є:
людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;
суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні,
історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і
навколишнє природне середовище і природні ресурси;
держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна
цілісність і недоторканність.
Стаття 4. Суб'єкти забезпечення національної безпеки
Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:
Президент України;
Верховна Рада України;
Кабінет Міністрів України;
Рада національної безпеки і оборони України;
міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
Національний банк України;
суди загальної юрисдикції;
прокуратура України;
місцеві державні адміністрації та органи місцевого
самоврядування;
Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба
зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України
та інші військові формування, утворені відповідно до законів
України; ( Абзац одинадцятий статті 4 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005 )
громадяни України, об'єднання громадян.
Стаття 5. Принципи забезпечення національної безпеки
Основними принципами забезпечення національної безпеки є:
пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
верховенство права;
пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні
конфліктів;
своєчасність і адекватність заходів захисту національних
інтересів реальним і потенційним загрозам;
чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної
влади у забезпеченні національної безпеки;
демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією
держави та іншими структурами в системі національної безпеки;
використання в інтересах України міждержавних систем та
механізмів міжнародної колективної безпеки.
Національна безпека України забезпечується шляхом проведення
виваженої державної політики відповідно до прийнятих в
установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у
політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній,
науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.
Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної
безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття
заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним
інтересам.
Стаття 6. Пріоритети національних інтересів
Пріоритетами національних інтересів України є:
гарантування конституційних прав і свобод людини і
громадянина;
розвиток громадянського суспільства, його демократичних
інститутів;
захист державного суверенітету, територіальної цілісності та
недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у
внутрішні справи України;
зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
забезпечення розвитку і функціонування української мови як
державної в усіх сферах суспільного життя на всій території
України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту
російської, інших мов національних меншин України;
створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої
ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня
життя і добробуту населення;
збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу,
утвердження інноваційної моделі розвитку;
забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов
життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього
природного середовища та раціональне використання природних
ресурсів;
розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального
потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я
нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
інтеграція України в європейський політичний, економічний,
правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток
рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в
інтересах України.
Стаття 7. Загрози національним інтересам і національній
безпеці України
На сучасному етапі основними реальними та потенційними
загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві
є:
у зовнішньополітичній сфері:
посягання на державний суверенітет України та її
територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших
держав;
спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших
держав;
воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні
війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу
кордонів України;
у сфері державної безпеки:
розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних
служб;
загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний
суверенітет, територіальну цілісність, економічний,
науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи
громадян;
поширення корупції, хабарництва в органах державної влади,
зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності;
злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед
поширення міжнародного тероризму;
загроза використання з терористичною метою ядерних та інших
об'єктів на території України;
можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів,
вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і
наркотичних засобів;
спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих
збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил
діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави;
прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною
ознакою окремих регіонів України;
у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:
поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;
недостатня ефективність існуючих структур і механізмів
забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;
нелегальна міграція;
можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти
чи у протистояння з іншими державами;
нарощування іншими державами поблизу кордонів України
угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил,
що склалося;
небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та
спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил
України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх
боєздатності;
повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення
програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового
комплексу України;
накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для
Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових
речовин;
незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє
облаштування державного кордону України;
незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців,
громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;
у внутрішньополітичній сфері:
порушення з боку органів державної влади та органів місцевого
самоврядування Конституції ( 254к/96-ВР ) і законів України, прав
і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні
виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням
вимог Конституції і виконання законів України;
можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і
міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в
діяльності деяких об'єднань національних меншин та релігійних
громад;
загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України;
структурна та функціональна незбалансованість політичної
системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного
реагування на загрози національній безпеці;
в економічній сфері:
істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження
інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та
технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно
важливих напрямах інноваційного розвитку;
ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері
економіки;
нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері
економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави;
відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам;
зростання кредитних ризиків;
критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях
промисловості, агропромисловому комплексі, системах
життєзабезпечення; загострення проблеми підтримання в належному
технічному стані ядерних об'єктів на території України;
недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання
структурної деформації в економіці;
критична залежність національної економіки від кон'юнктури
зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;
нераціональна структура експорту з переважно сировинним
характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою
доданої вартості;
велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних
зовнішнього і внутрішнього боргів;
небезпечне для економічної незалежності України зростання
частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;
неефективність антимонопольної політики та механізмів
державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення
конкурентного середовища в економіці;
критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;
неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів,
недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та
відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу
енергетичній безпеці держави;
"тінізація" національної економіки;
переважання в діяльності управлінських структур особистих,
корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними;
у соціальній та гуманітарній сферах:
невідповідність програм реформування економіки країни і
результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;
неефективність державної політики щодо підвищення трудових
доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної
зайнятості працездатного населення;
криза системи охорони здоров'я і соціального захисту
населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я
населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;
загострення демографічної кризи;
зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками
бідних прошарків суспільства;
прояви моральної та духовної деградації суспільства;
зростання дитячої та підліткової бездоглядності,
безпритульності, бродяжництва;
у науково-технологічній сфері:
наростаюче науково-технологічне відставання України від
розвинутих країн;
неефективність державної інноваційної політики, механізмів
стимулювання інноваційної діяльності;
низька конкурентоспроможність продукції;
нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної
продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної
технічної і технологічної експансії;
зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних
кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та
високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати
науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість
механізмів захисту прав інтелектуальної власності;
відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі
України;
в екологічній сфері:
значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість
території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних
ситуацій техногенного та природного характерів;
нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних
природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;
неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків
Чорнобильської катастрофи;
погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення
проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;
загострення техногенного стану гідротехнічних споруд каскаду
водосховищ на р. Дніпро;
неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних
технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників
хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів,
екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин,
організмів, речовин та похідних продуктів;
неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків
військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;
небезпека техногенного, у тому числі ядерного та
біологічного, тероризму;
посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях
живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та
біотехнологій;
застарілість та недостатня ефективність комплексів з
утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів;
в інформаційній сфері:
прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до
інформації;
поширення засобами масової інформації культу насильства,
жорстокості, порнографії;
комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;
розголошення інформації, яка становить державну та іншу,
передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації,
що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та
національних інтересів суспільства і держави;
намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом
поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.
Стаття 8. Основні напрями державної політики з питань
національної безпеки
З урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в
Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на
прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації
зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті
суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її
прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні
особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і
громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи
державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні
соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій
України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного
потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної
ситуації.
Основними напрямами державної політики з питань національної
безпеки України є:
у зовнішньополітичній сфері - проведення активної міжнародної
політики України з метою:
створення сприятливих зовнішньополітичних умов для
прогресивного економічного і соціального розвитку України;
запобігання втручанню у внутрішні справи України і
відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну
цілісність з боку інших держав;
забезпечення повноправної участі України в
загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки,
набуття членства у Європейському Союзі та Організації
Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських
відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією,
іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими
державами світу;
сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що
межують з Україною;
участь у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН,
ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки;
участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими
злочинними угрупованнями та міжнародним тероризмом, протидія
поширенню ядерної та іншої зброї масового ураження і засобів її
доставки;
адаптація законодавства України до законодавства
Європейського Союзу;
у сфері державної безпеки:
реформування правоохоронної системи з метою підвищення
ефективності її діяльності на основі оптимізації структури,
підвищення рівня координації діяльності правоохоронних органів,
покращення їх фінансового, матеріально-технічного,
організаційно-правового і кадрового забезпечення;
зосередження ресурсів і посилення координації діяльності
правоохоронних, розвідувальних і контррозвідувальних органів
України для боротьби з організованою злочинністю та наркобізнесом;
участь України в міжнародному співробітництві у сфері
боротьби з міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом,
нелегальною міграцією;
відпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками
продукції і технологій оборонного призначення і подвійного
використання;
у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:
прискорення реформування Збройних Сил України та інших
військових формувань з метою забезпечення їх максимальної
ефективності та здатності давати адекватну відповідь реальним та
потенційним загрозам Україні; перехід до комплектування Збройних
Сил України на контрактній основі;
здійснення державних програм модернізації наявних,
розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та
озброєнь;
посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю
військових об'єктів; активізація робіт з утилізації зброї;
впровадження системи демократичного цивільного контролю над
Воєнною організацією та правоохоронними органами держави;
забезпечення соціального захисту військовослужбовців та
членів їх сімей;
дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського
флоту Російської Федерації на території України;
прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів
України;
боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому
числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон
України, в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній
зоні України;
поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними
державами;
у внутрішньополітичній сфері:
забезпечення неухильного додержання конституційних прав і
свобод людини і громадянина, захист конституційного устрою,
вдосконалення системи політичної влади з метою зміцнення
демократії, духовних та моральних підвалин суспільства; підвищення
ефективності функціонування політичних інститутів влади;
створення дійових, у тому числі судових, механізмів захисту
конституційних прав людини і основних свобод;
забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та
взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму;
забезпечення прозорості в діяльності державних органів,
прийнятті управлінських рішень, інформованості населення,
зміцнення на цій основі його довіри до владних інститутів;
створення повноцінного, ефективно діючого місцевого і
регіонального самоврядування;
формування і вдосконалення політико-правових,
соціально-економічних та духовно-культурних засад етнонаціональної
стабільності, відпрацювання ефективних механізмів узгодження
інтересів етнічних спільнот та розв'язання міжнаціональних
суперечностей;
забезпечення міжконфесійної стабільності та запобігання
конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення
протистояння різних церков, у тому числі щодо розподілу сфер
впливу на території України;
в економічній сфері:
забезпечення умов для сталого економічного зростання та
підвищення конкурентоспроможності національної економіки;
прискорення прогресивних структурних та інституціональних
змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення
ефективності інвестиційних процесів; стимулювання
випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних
виробництв;
вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного
механізму державного регулювання природних монополій;
подолання "тінізації" економіки через реформування податкової
системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення
відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу
грошової маси;
забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери,
внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її
стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;
здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх
запозичень;
забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого
функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому
числі послідовного і активного проведення політики
енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;
забезпечення продовольчої безпеки;
захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту -
поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним
виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;
посилення участі України у міжнародному поділі праці,
розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції,
поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему
та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових
організаціях;
у науково-технологічній сфері:
посилення державної підтримки розвитку пріоритетних напрямів
науки і техніки як основи створення високих технологій та
забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку,
створення ефективної системи інноваційної діяльності в Україні;
поетапне збільшення обсягів бюджетних видатків на розвиток
освіти і науки, створення умов для широкого залучення в
науково-технічну сферу позабюджетних асигнувань;
створення економічних і суспільно-політичних умов для
підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції;
забезпечення необхідних умов для реалізації прав
інтелектуальної власності;
забезпечення належного рівня безпеки експлуатації
промислових, сільськогосподарських і військових об'єктів, споруд
та інженерних мереж;
в екологічній сфері:
здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну
безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населення
та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на
Чорнобильській АЕС;
впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних,
ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності
використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та
утилізації відходів;
поліпшення екологічного стану річок України, насамперед
басейну р. Дніпро, та якості питної води;
запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та
поліпшення їх екологічного стану;
стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і
промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно
небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб,
небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів;
реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу
глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки
України, розширення її участі у міжнародному співробітництві з цих
питань;
у соціальній та гуманітарній сферах:
істотне посилення соціальної складової економічної політики